Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Из Англии заказ товаров www.dostavkain.com.

'

23.03.2019 14:49

Голова Держкіно Пилип Іллєнко: «Український глядач перестав сприймати російське кіно, як ментально близьке»

Дем'ян ЛінникУП.Життя

Від серпня 2014 року Пилип Іллєнко очолює Держкіно. 

За цей час розвиток кіноіндустрії в Україні збільшується разом і кількістю українських стрічок у кінотеатрах. Зокрема, велику частку цих фільмів займають українські патріотичні стрічки. 

Спеціально для УП. Життя Іллєнко розповів, що для нього патріотичне кіно, як відбуваються процеси фінансування українських стрічок та які виклики стоять перед сучасною кіноіндустрією.

      Патріотичне кіно – це…

Будь-який фільм, який формує український культурний контекст незалежно від теми фільму, сюжету та жанру.

Це може бути історична драма про якогось гетьмана або розважальна комедія про сучасність.

Саме український культурний контекст формує українську національну ідентичність і сприяє самоідентифікації українців.

Більшість думає, що патріотичний фільм – це фільм на історичну тематику, про історичну подію чи постать. Очевидно, що такий фільм буде патріотичним, але цим патріотизм не обмежується.

Такий фільм не має підміняти собою підручник історії або якусь іншу наукову працю – це створення міфології.

Кіно – це не наука. Воно не апелює до раціональності, воно працює на емоції людей.

В Україні завжди знімали патріотичне кіно. Навіть в часи, коли існувала жорстка радянська цензура, все одно створювали фільми, які відповідають вищезгаданим критеріям.

Один із важливих критеріїв визначення українського кіно для мене – це, в першу чергу, кіно українською мовою  і в українському культурному контексті.

      Патріотичне кіно – це кіно про…

Це кіно на будь-які теми.

Більшість українців, і я в тому числі, в побуті жартує цитатами з радянського кіно.

Ми це взяли з фільмів Гайдая, Рязанова, Данелія, знятих в минулому столітті.

Кожного разу, коли ми жартуємо цитатою з цих фільмів, незалежно від того, чи це хороші фільми, ми мимоволі повертаємо себе в радянський культурний контекст.

Будь-який український фільм, цитатами з якого українці будуть жартувати в родині або з друзями, незалежно від теми, буде патріотичним.

Найперше він формуватиме новий український інформаційний та культурний простір. Це формування контексту.

Саме за цими жартами відбувається ідентифікація "свій – чужий".

Іноземці не дивилися цих фільмів, тому у них ці цитати викликають нерозуміння. Якщо ти знаєш, про що йде мова, тоді ви з цією людиною в одному інформаційному просторі.

Поки що нове українське кіно тільки починає формувати такі речі, на яких будується національна самоідентифікація. Найефективніше ці процеси приходять з розважального кінематографа.

      Шароварщина – це…

Це коли погано зняли шаровари, перепрошую за каламбур. Тобто зафільмували.

Це спроба прикрити темою свою творчу неспроможність. Коли не можуть зняти добре, але наполягають, що тема важлива і потребує коштів.

Нічого поганого в тому, щоб знімати фільм про українську історію, де є елементи українського фольклору, немає.

Проте це потрібно робити професійно, талановито і з розумінням тенденцій сучасного кіно.

Іноді за такий матеріал бралися люди, які не дуже вміли знімати кіно. Але були й абсолютно геніальні фільми, до прикладу, "Вечір на Івана Купала" Юрія Іллєнка.

"Пропаганда патріотизму не може бути поганою"

– Де різниця між патріотизмом і пропагандою?

– Ми звикли вживати слово "пропаганда" в негативній конотації.

Існує ж пропаганда здорових речей, отже, пропаганда патріотизму не можу бути поганою. При цьому не треба порушувати принцип свободи творчості.

Пропаганда в негативному сенсі слова ефективна тільки в суспільстві, яке є закритим. Інакше вона не працює.

Коли у людей відсутній доступ до альтернативних джерел інформації, тоді пропаганда виконує свою функцію.

В умовах сучасної України слово "пропаганда" взагалі недоцільно вживати в такій різко негативній конотації, адже вона вже апріорі не може бути такою, як це було в Союзі.

Тож слово "пропаганда" як ярлик часто використовують люди, для яких той чи інший витвір мистецтва є загрозою.

Нещодавно в основному конкурсі "Берлінале" представляли фільм Агнєшки Голланд "Гарет Джонс". Вже наступного дня на російських сайтах почалися звинувачення фільму в пропаганді.

У стрічці викладені речі, які деконструюють позитивний образ Сталіна і колективізації.

Якщо ми звинувачуємо митця в пропаганді, то апріорі позбавляємо його права на політичний погляд і права на відображення цього погляду у творчості.

Будь-яка людина має певну систему поглядів, яку можна зрозуміти через творчість. Якщо митець хоче закликати своїм фільмом до конкретних політичних дій, він має право це зробити. Це свобода творчості. Крім, звичайно, випадків, коли це несе загрозу національній безпеці.

– Які українські фільми останніх років ви можете назвати патріотичними?

Вважаю всі фільми, створені за підтримки Держкіно, і не тільки за мого керівництва, патріотичними.

– Які з них ви вважаєте успішними?

Важко сказати, як виміряти успішний фільм.

Найлегший спосіб – це подивитися на бокс-офіс фільму.

Водночас, багато фільмів збирає мало грошей в українському прокаті, але вони беруть участь в престижних міжнародних фестивалях.

До прикладу, візьмемо фільм Зеленського "Я, ти, він, вона" та фільм Сергія Лозниці "Донбас".Перший взяв до 70 мільйонів гривень, а "Донбас" трохи більше двох мільйонів гривень.

Але фільм Лозниці отримав приз Каннського фестивалю за найкращу режисуру. Це один із найпрестижніших призів у світі. Сьогодні "Донбас" вже впізнаваний бренд за кордоном.

– Є популярна думка, що державні кошти швидше віддадуть на створення патріотичного кіно, ніж будь-якого іншого. Ви з нею погоджуєтеся?

– Не погоджуюся, тому що величезна кількість грошей пішла на проекти, які не пов’язані з історіє чи війною, тобто тим, що ви називаєте "патріотичним" кіно.

Ми фінансуємо комедії, мюзикли, фільми жахів, детективні історії, все що завгодно. Повноцінний кінематограф не може бути заточений на один жанр.

Не можуть бути всі фільми комедіями тільки тому, що вони найбільш популярні.

"Були фільми, які не виправдали сподівань"

– Через руки Держкіно проходить маса фільмів на пітчингу. Ви читаєте попередній сценарій?

– Важко це робити, тому що на останній конкурсний відбір було подано 281 проект. Строк розгляду до півтора місяці. Деякі сценарії я читаю, деякі читаю частково.

В більшості сценаріїв я читаю до 5-10 сторінок.

Якщо коротко, підтримку здобувають ті сценарії, які подобаються експертній комісії.

Були фільми, які мали пристойний сценарій, проте згодом я був розчарований самим фільмом.       

До прикладу, фільм "Казка старого мельника", який так і не вийшов у прокат. Сценарій був непоганий.

– За якими критеріями вибирають, якому фільму дати гроші?

– Одним з елементів конкурсних документів є ліміт витрат проекту, де продюсер пише, яка сума необхідна.

Ми відштовхуємося від того, що вони просять і оцінюємо їх конкретний запит.

Загалом це оцінювала експертна комісія, а тепер цим займатиметься Рада з державної підтримки кінематографії. Наразі нова Рада перебуває в процесі створення.

– Скільки коштів виділено з бюджету на Держкіно на 2019 рік?

– Приблизно 505 мільйонів гривень за бюджетними програмами, окрім апарату.

Є ще гроші Міністерства культури та Українського культурного фонду, тому якщо все це скласти, вийде трохи менше мільярда гривень на кіно загалом.

– Як в Держкіно контролюють використання коштів?

– Гроші надають згідно договору, відповідно до порядку використання коштів.

Продюсер звітує за використання цих коштів. Ці звіти підтверджуються аудиторським висновком.

Гроші дають поетапно, тому продюсер звітує після кожного етапу. Після завершення фільму він звітує за власні гроші і за гроші Держкіно. Також Держкіно періодично проходить перевірки.

– Чи було соромно комісії за фільми, на які вони давали кошти?

– Ніколи не було так, щоб аж соромно.

На жаль, були фільми, які не виправдали сподівань. Деякі з цих фільмів ще не вийшли в прокат, тому не буде гарно про них так відгукуватись.

Звичайно, такі фільми є, але їх значно менше, ніж тих фільмів, за які ми відчуваємо гордість. Будемо реалістами, всі фільми не можуть бути шедеврами.

Раз на 5 років може з’витися один геніальний український фільм. Загалом, якщо ми нарахуємо 20-30 геніальних українських фільмів, це буде успіх.

Не обов’язково, що режисер одного геніального фільму в подальшому зніматиме лише геніальні фільми.

Чи був знятий ще якийсь кінофільм рівня "Тіні забутих предків" Параджановим після того, як він зняв цю стрічку?

Хтось скаже, що зняв, але мені здається, що ні. Це його найзнаменитіший фільм, хоча після нього він зробив ще низку видатних фільмів.

"За 4 роки ми заборонили майже 800 фільмів та серіалів"

– Під час скандалу щодо фільму "Стус" ви сказали: "Ми переглядаємо вже готовий продукт, коли закриваємо державний контракт" Чи передивлялися ви фінальну версію "Крут"?

– Я її переглянув вже тоді, коли фільм був повністю завершений, десь у середині грудня. Це був майже на 100% той фільм, який згодом вийшов у прокат. Жодних серйозних змін вже не було.

– На вашу думку, чи були гроші витрачені якісно?

– Я думаю, що гроші видно в кадрі. Йдеться про так званий "production value".

– Чи відбулися якісь зміни у політиці Держкіно після скандалу щодо фільму про Стуса?

– Ні, жодних суттєвих змін. Природа таких скандалів дуже добре описана у серіалі "Чорне дзеркало".

Коли починається скандал, всіх мало турбує, що насправді відбулося і що відбувається. Далі всі сторони стають заручниками скандалу. Через 3-4 дні всі вже про все забувають.

Ніхто з тих, хто брав участь у скандалі, не цікавився і не знав реальну ситуацію, але вимагав рішучих дій.

Я восени дивився чорновий монтаж фільму "Стус" і дивився сцену про суд над Стусом. Там є адвокат, сцена є. Інцидент ніби вичерпаний, але ні.Після цього скандалу суспільство не задовільнить будь-яка режисерська трактовка сцени. Знайдуться люди, які скажуть: "Неправильно зняли, недостатньо погано показали Мадведчука. Чому ви прямо не назвали його тим чи іншим словом?"

Треба бути стриманішим у таких речах. Ніхто з учасників скандалу не читав сценарій фільму, не читав законодавство, яке регулює згадку імені реальної особи, яка ще "з нами", і може вчиняти юридичні дії.

Всі ці аспекти мають бути враховані у цій сцені. Я впевнений, що майже ніхто не читав протокол судового засідання, де описано, хто що робив і що казав.

Але в результаті ми переконалися, що всі персонажі цієї сцени говорять ті репліки, які вони говорили згідно протоколу судового засідання.

– Так виглядає, що до 2014 року в Україні Держкіно не існувало, адже глядачу транслювали антиукраїнські фільми типу "Тараса Бульби" Бортка. Наскільки зараз посилений контроль над не допуском таких стрічок в український прокат?

– Ми заборонили фільм "Тарас Бульба", крім того, Мінкульт  вніс людей, які брали участь у створенні фільму, у список осіб, які загрожують національній безпеці України.

Це стосувалося Боярського, Бортка тощо. Ми заборонили фільм в кінці 2014 року, отримали багато критики, але я вважаю це рішення правильним.

Як раз фільм Бортка можна вважати відвертою імперською пропагандою, яка не має стосунку до першоджерела. Там є речі, які не мають нічого спільного з Гоголем і про що він ніколи не написав би.

За ці 4 роки ми заборонили майже 800 фільмів та серіалів. Пік цих заборон припав на 2014-2015 роки, зараз в цьому все менше потреби. Є просте правило, що глядач дивиться не тільки американське кіно, він потребує ментально близький контент, який стосується його культурного контексту.

До 2014 року російське кіно займало цю нішу на українському ринку. Сьогодні український глядач перестав сприймати російське кіно як ментально близьке.

– В Україні є ряд акторів, які знімалися як в патріотичному кіно, так і в антиукраїнському: Остап Ступка, Микола Боклан, Олександр Кобзар. Чи може Держкіно забороняти їх появу у кінострічках, які фінансує держава?

– Але вони знімалися і в інших стрічках.

Микола Боклан знімався у "Залізній сотні", Остап Ступка вже знімається у сучасних стрічках зовсім іншого змісту.

Кожен режисер і продюсер вибирає акторів, яких хоче задіяти у своєму фільмі. Юридично ми не можемо заборонити зніматися в кіно. І взагалі – не моя справа судити акторів.

Все-таки, вони вже не знімаються в російському кіно, хоча я поважаю тих людей, які не робили таких речей. 

На жаль, до 2014 року Україна існувала як сервісна індустрія для російського кіно.

Не тільки актори приймали участь у російському кіно, а й гримери, костюмери, продюсери – 90% діючих кінематографістів працювали на російських проектах.

Якщо заборонити їм примати участь в українському кіно, з ким нам тоді працювати?

– За яких умов українське кіно стане вигідним для фінансування?

– За умов зростання ринків збуту. На сьогодні кінотеатральний ринок в Україні мізерний, у нас трохи більше 500 залів.

Телевізійний ринок через те, що всі телеканали збиткові, не може багато платити грошей за трансляцію фільмів. Інтернет-ринок взагалі в полоні аудіо-візуального піратства, тому у наших людей взагалі не має уявлення, що треба платити гроші за перегляд відеоконтенту.

З таким ставленням важко говорити про окупність. Тому у нас неможливо побудувати український Netflix.

– В який спосіб вкладені державою гроші можуть повертатися в бюджет?

– Найбільше приносить кінотеатральний прокат. Тільки зараз з’явилися фільми, які окупили своє виробництво.

Маємо чітко усвідомлювати, що все це пов’язано з загальними процесами в країні. Без зростання економіки, без зростання внутрішнього ринку і купівельної спроможності населення всі процеси не запустяться масштабно.

Відкриття нових кінотеатрів – це дуже дорога інвестиція.

– Чи ви вірите в успіх патріотичного кіно в Україні?

– Я вірю в успіх українського кіно загалом, бо я вже його бачу. І я не розділяю українське кіно на патріотичне та якесь інше.

Коли ми 5 років тому почали працювати тут, я і мріяти не міг в такий успіх. Мене питали, нащо я йду в Держкіно, що тут нічого не буде, окрім ганьби.

Мені здається, що ми усі разом продемонстрували позитивний результат. Такого рівня розвитку кінематографії в Україні не було з 1980-х років, коли кіноіндустрія була масштабною.

Сьогодні ми бачимо потужний рух вперед. Зараз дуже важливо, щоб після виборів галузь кіно зберегла підтримку і не перетворилася на заручника політичної боротьби.

Світлини Дмитра Ларіна




Інтерв'ю

Архів


Новости кино ukrfilm.com