Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

30.07.2018 15:00

Чи зможе баба Пріся отримати «Оскара»?

Ярослав Підгора-Гвяздовський«Детектора медіа»

«Браму» Володимира Тихого, що виходить у прокат, продюсери подадуть до Оскарівського комітету для можливого висунення від України на здобуття призу Американської кіноакадемії «Оскар».

26 липня в українській прокат вийшов драматично-містичний фільм Володимира Тихого «Брама» (робоча назва «Баба Пріся»), спільного виробництва України та Сполучених Штатів Америки.

Очікування підсилене ще й тим, що цю стрічку, вже давно здану до Держкіно й готову, тим не менше, не було представлено в межах Одеського кінофестивалю. Однозначно щодо цього можна сказати лише одне: інтрига й очікування є виправданими.

Сучасне кіно України вже давно сприймається глядачем набагато прискіпливіше за аналоги інших країн. Тож Володя Тихий як режисер мав вирішити доволі складне завдання, коли свої бажання й вимоги інших були потужним джерелом енергії, а неможливість поганого втілення того й іншого абсолютно виключалася. Тобто «Брама», як кожен наш фільм, ніби здає іспит на право бути собою, і в разі поганого результату може міцно отримати на горіхи. Насправді не аж так дивно для бізнесу, де б він не був — чи у Великій Британії, чи у Сполучених Штатах. Особливість української ситуації полягає в тому, що в нас кіно не є бізнесом, бо, за винятком кількох зразків, є збитковим. І це теж не дивно — у своєму новому вигляді наше кіно тільки зароджується, й вимоги до нього — як до дітей, що бавляться в пісочниці (ну не кидати ж їх у топку, якщо вони мажуться й обкакуються? — цитуючи чиновника). Та незважаючи на початковий рівень своїх фільмів, деякі режисери вдягають на себе незаслужені корони; й це при тому, що фільми в них і провальні в прокаті, і жахливі з критичної точки зору. І їм усе одно головний інвестор країни, Держкіно, продовжує виділяти гроші.


У даному випадку мова не про режисера «Брами». Тихий завжди був «тихим» у своїм амбіціях, і багато ніколи не просив, фільмуючи почасти авторські стрічки й альманахи. «Брама», попри свій повнометражний хронометраж, теж не є дорогим продуктом — бюджет стрічки становить 17 мільйонів 800 тис. грн, із яких 50 % виділила держава. Втім, саме цей фільм опинився на межі між авторським кіно й мейнстримом — у тому сенсі, що тема стрічки, Чорнобиль і життя сім’ї в зоні відчуження, впадає в «основну течію» людських думок і переживань, адже те, що найбільше болить — найбільше заповнює простір існування людини. Саме тому до «Брами» було більше запитань, аніж є до якоїсь свінгерської комедії чи кривої казки. А ще тому, що заснована вона на доволі гучній п’єсі Павла Ар’є «На початку та в кінці часів, або Баба Пріся», три роки тому феноменально поставленій Стасом Жирковим на сцені «Молодого театру» й оціненій не тільки глядацькою увагою й незмінними аншлагами, а й критичними метрами та «Київською пектораллю» як «найкращий камерний спектакль» і відзначений за «найкращу головну жіночу роль» (Ірма Вітовська). До слова, у «Брамі» так само як і в «Сталкерах», у головних ролях грають Ірма Вітовська та Віталіна Біблів. Тож хоче того кінорежисер чи ні, але його фільм усе одно будуть порівнювати з театральним втіленням, хай яким неправильним таке порівняння не було б.

Щоправда, при перегляді фільму порівняння, наштовхуючись на впізнавані «театральні» моменти — все ж таки одна й та сама п’єса в основі! — спадають, немов листя, оголюючи цілком самодостатній авторський підхід, безумовно оригінальний і напрочуд звабливий. Тихий зміг створити атмосферу Чорнобильської зони, якої аж ніяк не можна зробити у стінах театру — ці хати, цей ліс, цей шурхіт у кущах, і розвалини Прип’яті, й чортове колесо, й радіолокаційна станція, й летючі діри, яким дуже правильно не дають пояснень, — усе разом робить фільм фільмом, і йому віриш.

Та головний козир «Брами», її центр всесвіту — це баба Пріся, цей образ, феноменально — вдруге! — втілений Вітовською. Фактично на ній і тримається все, мов на черепасі слони, що підпирають Плаский світ. Вона є місто і його мешканці, основа й тяжіння, життя і смерть. Талант виконання практично неможливий, і вже точно без порівнянь, принаймні щодо кіно — так у нас ще ніхто не грав, і тепер уже зрозуміло, хто наступного року отримає «Золоту дзиґу» за «найкращу головну жіночу роль». Цим Вітовська встановить безпрецедентний випадок, коли одна й та сама актриса буде премійована за одну й ту саму ролі і в театрі, і в кіно.

Слід зауважити, що Вітовській суттєво «допомогли» — допоміг грим обличчя, ще один момент абсолютного значення «Брами». Ця маска старості — обличчя іншої, нової людини. При всій майстерності виконання «обличчя» чаклуна у «Сторожовій заставі», маска баби Прісі за геніального виконання Ірини Бєліної перевершила все і всіх, які робили і яке робилося до цього в Україні. Музею гідна ця маска! Бо крім лишень підкреслення старечих рис, вона має відбиток того минулого, котре ховається у зморшках неусміхнених очей і кутиках губ баби, втаємниченого й моторошного минулого, з убивствами, брехнею, чарами й казна-якими ще речами, не вартими бути промовленими вголос, аби не наврочити.

Тихому допомогла «зробити» фільм не тільки Вітовська, а й Віталіна Біблів, чиє драматичне виконання доньки баби Прісі виявляло такий надрив, такий енергетичний вибух печалі й світового жалю, що повністю й адекватно передавало всю скорботу самої Чорнобильської трагедії. І тут чудово долучався Дмитро Ярошенко в ролі «притрушеного» поліцейського: коли Біблів відчутно перегравала, гіперболізуючи на театральний манер вимову та міміку, Ярошенко занижував градус напруги навмисно притишеним голосом і менш активними рухами. Вони обидва чудово одне одного доповнювали й разом породили драму ситуації: їй потрібний він, а йому потрібно, аби вони з бабою й сином забралися із зони, вона йде на все, а він ні на що не хоче йти, й коли сина героїні Біблів встрелили київські любителі екстремальних розваг, він тільки пакетики із супермаркетівським їдлом приносить.

Насичена фантастичним, абсурдним, трагічним, «Брама» виходить далеко за кордони лише драми, й навіть додаток містики не вичерпує жанрового різноманіття фільму. Комедійність — суттєвий момент, він відчутно додає кольорів до напруженої картини відчаю, але разом із тим — це й камінь спотикання «Брами»: «відгавкування» баби і скандали її доньки мали би трагікомічний акцент, якби не з’являлося відчуття фарсу, особливо коли баба їсть гриби і її накривають галюцинації. І при всій надмірності баби та її «комічних виступів», тут не вистачає режисерського (операторського?) рішення, чомусь зосередженого більшою мірою на середніх планах. Проситься використання крупних планів, кадрів із плеча, біганини з ручними кадрами лісом, розфокусу та ефекту риби в моментах бабиного наркотичного тріпу. І, звісно, хотілося б ефектів (чи кращої акторської пластики) у фіналі — тут би Станіславський (і тим паче любителі фільмів жахів) не подарували би режисерові. Хоча спецефекти у фільмі цілком нормальні. Їх не так багато, як це здавалося після трейлеру, але вони до місця й на місці. Це неочікуваний бонус, оскільки комп’ютерні майстри в нас загалом працюють на закордонні замовлення й за великі гроші, а гроші у «Брами» були не надто великі.

Усе вкупі дає добру сімку за десятибальної системою, скажімо, як на найбільшому кіносервері світу IMDB.com. Дотично до американської бази можна додати, що «Браму» продюсери подадуть до Оскарівського комітету для можливого висунення від України на здобуття призу Американської кіноакадемії «Оскар». Чи зможе баба Пріся зачарувати тамтешній кінематографічний істеблішмент — інше питання.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com