Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.01.2018 16:00

«Перемога» чи «йдіть у дупу»?

Галя Василенко, СМ

1940 рік. Гітлер не на жарт розійшовся. Західноєвропейські країни одна за одною опиняються під нацистською окупацією, і англійську армію от-от буде повністю знищено. На півночі Франції затиснуто 388 тисяч британських солдатів, їх витісняють до моря. Лічені дні поволі зменшуються до годин, коли має віднайтися рішення про порятунок. В іншому випадку, Друга світова обмежилася б 2-3-ма роками та історією, написаною іншими переможцями. 

«Диво Дюнкерка» – сюжет двох стрічок 2017 року. Стрічок настільки різних, наскільки це, мабуть, можливо. Кінотриптих «Дюнкерк» Кристофера Нолана розповідає цю історію з самого мису. Байопік про Вінстона Черчиля «Темні часи» Джо Райта розповідає її з катакомб Воєнного комітету Великої Британії.

Про Черчиля не знати важко. Один з титанів історії ХХ століття – його постать настільки велика в цьому відрізку історії, що його конче хочеться стиснути до розмірів кіно-, літературного персонажа. Абсолютно нездарний у внутрішній політиці, хамуватий і нахабний, популіст і вправний гравець зовнішньої політики, найбільший антифанат Гітлера й комуністів. Черчиль – це герой не лише британської, але й усієї «західної» історії. Це герой усіх, кому кортить доєднатися до абстрактних матерій «Західної цивілізації». І герой усіх, хто любить велич – великі історії, великі наративи, великі події. І часом ця доріжка – дуже слизька.

Сюжет «Темних часів» розгортається навколо призначення Вінстона Черчиля прем’єр-міністром Великобританії у кризовий момент війни. Задоволеним від призначення лишається виключно сам Черчиль, який хотів цього «від самого народження». Політичне протистояння й спроба утвердити свій зовнішньополітичний вектор Черчилем – про це доволі мінімалістична і одновимірна історія.

Центральний конфлікт стрічки – питання продовження війни. Соціальна незадоволеність бездіяльністю Парламенту, помножена на низьку проінформованість англійців про події на фронті – це фонова заставка до політичних ігор між прихильниками ідеї про підписання миру з Гітлером за посередництва Муссоліні і, власне, самим Черчилем (його прихильників поки що настільки критично мало, що стрічка вважає за краще використати тут певну кінематографічну економію). Зовнішній конфлікт, який зачіпає й самого Черчиля, змушуючи засумніватись у правильності свого рішення, розв’язується спробою прем’єр-міністра звернутися до, власне, самого населення – знайти відповіді серед простих людей.

Канонічно правильний хід – сцена у метрí, де Черчиль спілкується із простими лондонцями, – мабуть, найзворушливіша у фільмі. Хоча є одне «але»: слабо віриться у те, що така подія могла відбутися насправді. Зрештою, саме Черчиль відзначив демократію «найгіршою формою правління» («не беручи до уваги всіх інших», продовжує він). Малоймовірним видається такий крок від народження привілейованого циніка, для якого найбільшими цінностями завжди були цінності глобальні – не думки й точки зору простих містян. У цьому, дійсно добрий і повнокровний образ популіста Черчиля, багато втрачає. Знамениті два пальці Вінстона у формі літери V – це, мабуть, усе що прості англійці знали про свого прем’єр-міністра. Той навіть реґулярними радіовиступами гребував, аби не витрачати час на безглузді припрошування простого люду, замість вирішувати питання дійсно важливі. У стрічці розповідається історія про конфузне використання прем’єр-міністром цього V-знаку тильною стороною долоні – у такому випадку переможний знак перетворюється на жестове позначення запрошення піти до дупи. Хтозна скільки випадковости у цій історії з людиною, яка у випадковості не вірила.

Ґері Олдмен – прекрасний у своїй ролі. Незважаючи на за замовчуванням  колоритність і цікавість самої фігури Черчиля, зіграти його на екрані, не схибивши і не звівши роль титана історії до дешевої забавки, – це дещо. Замальовки з особистого життя Черчиля. Внутрішній конфлікт. Переживання глобальних і світових масштабів своїми власними. Фірмові жарти, філіґранно обіграна геть не благородна старість, до огидного достовірне передавання зайве романтизованої любови до алкоголю та самознищувального способу життя – усе це гармонійно виопуклюється грою Олдмена. Однак ця гра, з огляду на доволі вправне відтворення титанічности свого прототипа, не вміщається у саму стрічку. Вона просто для неї завелика.

Джо Райт намагається зробити ще одну історичну драму, але хибить: війна крізь призму політики виявляється йому не до снаги.  Сам фільм, за задумом, мав би пояснити, як «сильні світу цього» переживають досвід кривавої війни – втрачаючи при цьому не-свої кінцівки й життя. Але фільм, не зважаючи на свою канонічну структуру, бездоганну картинку і претензію на визначний сюжет, дає раду лише із розповіддю про досвід самого Черчиля. Хтозна, можливо, саме на цьому й треба було зупинитись.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com