02.11.2010 19:34
«Вторгнення викрадачів тіл», Філіп Кауфман
У програмі 7 листопада о 00:55 – жахна фантазія американського кінорежисера Філіпа Кауфмана з макабричною назвою «Вторгнення викрадачів тіл»/ Invasion of the Body Snatchers (1978, США) – екранізація знаменитого роману Джека Фінні...
Події фільму розгортаються у Сан-Франциско. В місті почали з’являтися дивні квіти. Помічниця інспектора департаменту охорони здоров’я повідомляє шефа про дивну поведінку свого чоловіка. Інспектор спочатку думає, що жінці потрібна допомога психіатра, але незабаром виявляється – таких людей, як її чоловік, у Сан-Франциско дуже багато. І вони достоту активно взаємодіють одне з одним.
Отже, «Вторгнення викрадачів тіл» є науково-фантастичною стрічкою з елементами фільму жахів. І в ньому легко прочитується ліберальне неприйняття конформізму, оскільки люди в ньому заміняються двійниками, не здатними переживати сильні людські емоції. Натомість вони висловлюють лишень тупе задоволення своїм станом. І Сан-Франциско для цієї екранної інтерпретації роману Джека Фінні вибране зовсім не випадково. Адже це місто славне своєю богемою. Тому у Філіпа Кауфмана саме позасистемні марґінали протистоять, пручаються всезагальному отупінню.
Кілька слів, власне, про режисера. Він на самому початку 60-их років жив у Європі й захопився італійським кінематографом та французькою «новою хвилею». Потім повернувся до Чикаґо, самостійно вивчав кінопремудрості, позичив гроші у батьків та друзів і разом із приятелем – одночасно в якості сценариста, режисера та продюсера – зафільмував свою першу картину. Це була містико-сатирична історія «Ґолдстайн» про стосунки пророка і скульптора. Вона потрапила на Каннський фестиваль. І великий французький режисер Жан Ренуар сказав: «Це найкращий американський фільм, що я бачив за останні 20 років».
Таким чином Філіп Кауфман став багатонадійним молодим американським режисером, що тяжів до європейського кіна з його амбівалентним ставленням до моральної оцінки героїв. А це, своєю чергою, ламало рамки жанрового кінематографа, оголюючи його умовність. І Кауфман послідовно творив у цьому річищі, зокрема, трудився над переоцінкою суто американського жанру – вестерна. Також зауважу на його фільмах, які обов’язково варто подивитися – це «Нестерпна легкість буття», «Генрі та Джун», ну і, звісно, «Вторгнення викрадачів тіл».
Філіпу Кауфману вельми вражаюче вдалося передати й подати параноїдальну атмосферу світу, що злітає з котушок, на очах божеволіє. Швидкий темп, експресивне зображення, неочікувані ракурси – часто камера нахиляється, або ж сцена взагалі зафільмована під кутом – це ніби натяк, що незабаром на Землі усе перевернеться догори дриґом.
