09.09.2009 14:56

АНТОНІО БАНДЕРАС, дикий звір

Початок акторської кар’єри Антоніо Бандераса пов’язаний з іменем режисера Педро Альмодовара – іспанського кінопровокатора, який фільмує надзвичайно контроверсійні стрічки. Міжнародною візитівкою актора стала картина «Зв’яжи мене!». Це історія про дрібного крадія Ріккі, який закохується в колишню порнозірку Маріну. Перед нами не просте захоплення – Ріккі мріє створити з акторкою щасливу родину, про що Маріна, звісно, і не здогадується. Прив’язавши її до ліжка, хлопець всіляко турбується про дівчину, терпляче чекаючи на взаємність.

Альмодовар порівнював Бандераса з диким звіром, настільки органічний той був у кадрі. Інтуїтивного типу актор, Бандерас і не прагнув раціонально пізнати своїх героїв, проте він наділяв їх настільки переконливою пластикою, що вони ніколи і не сприймалися як вигадані персонажі. Сам Альмодовар найкращою роботою молодого Бандераса вважає його роль у фільмі «Закон бажання».

Актор зіграв тут молодого чоловіка на ім’я Антоніо, нестямно закоханого у кінорежисера Пабло, якого стрічає на дискотеці. Як і герой картини «Зв’яжи мене!», хлопець  переступає всі межі, аби бути з коханою людиною. Альмодовар казав, що Бандерас у ролі Антоніо виявив уміння не стільки грати, скільки жити в пропонованих обставинах.

У середині дев’яностих Бандераса запрошують до Америки, де він одразу стає популярним. Актор багато фільмується і береться за будь-яку екранну роботу. Скажімо, тільки одного 1995 року на екрани виходять одразу п’ять срічок за його участи. І грає він частіше не іспанців, а мексиканців, як у фільмі Роберта Родріґеса «Несамовитий».

Його персонаж тут цілком умовний, навіть міфологічний, він – леґенда, яку переповідають одне одному мексиканці. Одержимий помстою, герой «Несамовитого» увесь фільм шукає свого кривдника, принагідно рятуючи місцеву красуню.

Саме так, тримаючи в одній руці пістолета, а в – іншій красиву жінку, і ввійшов до американського популярного кіна Антоніо Бандерас.

1996 року актор фільмується в комедії «Двоє – це вже занадто», на якій зближується з американською акторкою Мелані Ґріффіт. Незабаром вона стає його другою дружиною, і від того часу Бандерас перетворюється на голлівудську зірку першої величини, сказати б, на патентованого латинського красеня, про якого пишуть таблоїди і чиє особисте життя видається цікавішим за його ролі.

У картині «Двоє – це вже занадто» актор зіграв дрібного авантюриста Арта, якому доводиться придумати собі брата-близнюка, аби спочатку уникнути халепи, а вже потім знайти самого себе. Фільм став ілюстрацією стану, у якому опинився в Голлівуді сам Антоніо Бандерас. Врешті-решт, від нього не вимагали чогось серйозного і не чекали якихось мистецьких одкровень. І саме тому наприкінці дев’яностих актор дебютує як кінорежисер, аби виводити на екран особисті й особливі сюжети.

«Літній дощ» став однією з таких історій. І вона не схожа на те, чим прославився Бандерас-актор ні колись в Іспанії, ні тепер в Голлівуді. Його історії відрізняються насамперед контекстом, декораціями, в яких діють герої. Зрештою, ідеться про саму Іспанію, котра у фільмі «Літній дощ» не має нічого спільного ні з мистецькими фантазіями Педро Альмодовара, ні з туристичними уявленнями про цю країну.

Малаґа – місто юности Бандераса – виявляється ще одним колом дантового пекла, з якого вибратися щастить далеко не всім. І юність тут пов’язується не стільки з радістю та відкритістю життю, скільки з трагічним збігом обставин та зрадою. А все це разом нагадує вірша, якого давно хотів розповісти глядачам Антоніо Бандерас.